Привіт. Я — Анастасія Шевченко, співачка під псевдо СТАСІК, ветеранка АТО, а з початку повномасштабного вторгнення — голова екіпажу медичної евакуації.

Творчість для мене — інструмент висловлення, а спів — найкомфортніша мова, як для письменників — книжки, для блогерів — пости у фейсбуці, а для художників — картини. Однак зараз я, на жаль, не займаюся музикою.

У 2014 році піти на війну було логічним продовженням Революції гідності. Майдан допоміг мені усвідомити цінність власної держави. І відстоювання цінності моєї держави на Майдані перетекло в захист моєї держави на фронті.

Після початку повномасштабної війни я до останнього казала, що не піду воювати, тому що в мене немає на це ні сил, ні здоровʼя. Я почала працювати інструкторкою з тактичної медицини. Згодом зрозуміла, що можу бути медиком, і на війні вони потрібні, тому й пішла.

У 2014-му, коли ти на передовій, є ймовірність загинути, але якщо ти в Києві — почуваєшся в безпеці. Думки про цивільне життя підбадьорювали й мотивували. Зараз небезпека всюди. Тому головна мотивація — вижити. А виживемо ми, якщо переможемо росію. Тож задача у нас з вами одна.