На точку видачі за пенсіями ніхто не прийшов, бо в центрі села було п’ятнадцять прильотів. «У всіх повилітали вікна, тому треба швидко забити їх фанерою»,  –  так сказала начальниці відділення Укрпошти одна з мешканок села Велика Писарівка, яка проїжджала повз на мопеді та помітила знайоме обличчя. Вона лагідно звертається до Олени: «Зіронько».

Коли Зіронька разом з водієм Олександром минала вітальний знак «Велика Писарівка» на Сумщині, дивилась на небо і молилась, щоби раптом звідкись не вискочила залізна пташка. Така у них вже традиція, коли проїжджають повз розбиті хати та закриті блокпости. Пересувне відділення Укрпошти почало їздити сюди після того, як росіяни знищили стаціонарне.

Утім, частіше люди таки приходять. Не тільки за посилкою, а й просто поговорити.

У прифронтових регіонах функціонують 615 стаціонарних та 306 пересувних відділень Укрпошти –  облаштованих «пошт на колесах». Автомобілі дістаються до маленьких сіл та хуторів, населенням до 1200 жителів, через ґрунтовку, щебінь й повне бездоріжжя. Та перед тим, як виїхати в села, де лунають канонади та грім артилерії, працівники переглядають маршрути для оцінки безпекової ситуації. Ця процедура повторюється щоранку і щовечора.

Людяність

Це вже інша історія. Славку –  60 років. Холодний і зважений вираз обличчя видає у ньому військове минуле, але тепер він працює листоношею. Крім цього, на паску висить кобура. Славко перевозить гроші та цінності, тому пістолет необхідний. Так було й до війни. Він працює з Катериною, його колегою. У першому селі на Запорізькому напрямку, за 15 кілометрів до фронту, стаціонарне відділення непошкоджене, тому роздача посилок відбуватиметься тут. Самотні стіни враз наповнюються пенсіонерами з шарудливими пакетами. Катерина відкриває віконечко і поступливо обслуговує бабусь та дідусів, кожного з яких знає в обличчя. Вона відповідає за 12 громад, але має гарну пам’ять.

«Люблю своїх людей, вони часто хочуть поговорити про свої проблеми, іноді приходять просто поспілкуватися, поділитися новинами, труднощами або про сусідів», –  каже Катерина.

Так само лагідно клієнти відгукуються про працівників Укрпошти:

«Гуманітарки не привозять, одна пошта ризикує –  хай Бог дає їм здоров’я», –  ділиться Любов, мешканка прифронтового села Новопавлівка. –  «Пенсію отримуємо, газети, і за світло платимо».

Всього за час повномасштабної війни було пошкоджено та зруйновано понад 1700 об’єктів Укрпошти. 

Робота в умовах війни

Графік відвідувань громад формується відповідно до кількості мешканців. В одні села –  раз на тиждень, в інші –  двічі. Водій з листоношею чи начальником відділення одягають бронежилети і шоломи –  та у повній амуніції вирушають в дорогу до клієнтів, щоб надати всі можливі послуги: виплатити пенсії; соціальні допомоги; прийняти комунальні та інші платежі; видати та прийняти листи та посилки; привезти товари першої необхідності (бакалію, побутову хімію), доставити ліки.

Якщо запитати у кожного працівника: «Чи не страшно їм?», то всі, як один, скажуть: «Не може бути не страшно, але це робота». Утім, сьогодні поштарі не просто працівники, вони –  зв’язкова нитка життя та підтримка. За сухими цифрами завжди стоїть велика команда людей: листоноша, водій, оператор, начальник відділення і його заступник. І всі вони –  доставляють більше, ніж послуги. Можливо, надію? А, може, просто послуги з колишнього, «нормального» життя.

«Якщо працює пошта – село живе», –  говорить один з клієнтів Укрпошти у селі Гаврилівка на Дніпропетровщині.