Привіт! Я — Олександр Будько (позивний — Терен). З перших днів повномасштабної війни пішов на фронт добровольцем. На День Незалежності внаслідок влучення російського снаряда я втратив обидві ноги. Відразу зрозумів, що життя вже не буде таким, як раніше.

Зараз користуюся протезами, тренуюся та готуюся до участі в «Іграх нескорених» — змаганнях для військових, які отримали травми на війні. Пишу книгу про свій досвід і веду блог, де намагаюся бути корисним для інших.

Що мене мотивує продовжувати? Люди. Коли чую, що їм допомагає мій приклад, розумію, що все роблю правильно. Мотор, який вже запущений, не зупиняється, коли в нього підливають паливо.

Через понад 300 років гніту ми маємо шанс вийти з-під нього. Всі ці роки у нас був той самий ворог — росія. На жаль, своїх ворогів вистачало теж — юд, які продавалися за копійки. Передусім кожен почне з себе: маємо сіяти між собою мир, добробут та розуміння. Саме тоді зметемо ворога назавжди. Припиніть сваритися через дрібниці, шукати крайнього в той час, коли тисячі стають на кривавий герць заради нашого з вами миру. Тож поки воїни виборюють свободу для України, ми повинні бути одним цілим, аби позбутися пут і жити вільно.